Не зли!

Не зли себе! Не треба зла,

Коли в житті відбувся злам,

Коли немає вороття,

Коли болить саме життя.

Навколо стелиться імла,

Ти їй не вір! Не треба зла!

Не зли себе! Мене не зли!

Немов коріння, проросли

У серце паростки пітьми,

Собою їх годуєм ми.

Палає все від злих вогнів.

Хто праведним назвав той гнів?

Не зли себе! Бо ми ж не злі.

Та знай, мені бракує слів,

Щоб світу світло донести,

Бо світ гниє, горять мости.

На тих мостах і ми горим

Та бачим лиш вогонь і дим.

Не зли себе! Не треба знов!

Холоне й вмить скипає кров

Від тих образ, проклять, ганьби.

Якби ж не так було! Якби…

Кажу тобі, скажи й мені:

«Не вороги з тобой ми, ні!»

Не зли себе! Ну годі вже!

Невже ненависть вбереже

Хоча б когось від нових бід,

Що ми самі несем у світ?

Нехай ця лють нас омине.

Не зли, люби: себе й мене!